ГОТОВКА

Поискать

Агатангел Кримський: «Немає колиски трьох братніх народiв!»

Востоковедение Жизненное История Литература Умное

Агатангел Кримський: «Немає колиски трьох братніх народiв!»

Ірина Львова
Ірина Львова Март 10, 2018
Поделиться

Навіть сьогодні провiднi вчені не можуть дати наукове пояснення здібностей цієї людини, якi видаються просто-таки міфічними. Агатангел Кримський, за найскромнішими підрахунками, досконало володів… 60-ма мовами!

Але багато дослідникiв вважає, що це число може доходити і до 100. А тепер трохи статистики:  67% населення Землі використовує для спілкування 40 мов, інші 33% — це переважно маловживані мови племен. Коли Кримського питали, с кільки мов він знає, учений зазвичай жартував: «Легше полічити ті, яких я не знаю. Розумієте, просто я нічого не можу забути, у тому числi й іноземні слова…»

Живучи у Києві, Агатангел Кримський завжди спілкувався українською i вимагав вiд оточення, щоб i з ним говорили так само, а не «великодержавною». Він був запеклим противником теорiї «трьох братніх слов’янських народiв», яку за його часiв пропагували російські лінгвісти, i науково обґрунтував її абсурдність.  За що, власне, i поплатився життям як «український націоналіст». Це насправді вражає, адже вчений не раз наголошував, що в його жилах не тече й краплі української кровi. І додавав: «Але при цьому я справді українець: українець по духу, бо живу на цій землі i люблю її».

krymskyy-2

Молодий професор — поліглот. Християнин, хоч і син мули
Джерело:  snip.net.ua

 Леся. Перше і єдине кохання

Він народився 1871 року у Володимирi-Волинському в російськомовній сім’ї. Батько, кримський татарин, був учителем історії й географiї. Один з батькових предків, родич кримського хана, спадкоємця могутнього Батия, був муллою. 1696 року після якогось гострого конфлікту, рятуючись від помсти розгніваного хана, він змушений був утекти з Бахчисарая та оселитися в Литві. Кримський розповідав про свого мандрівного предка, що опинився серед чужого народу: «Вiн був змушений узяти християнську віру. Його охрестили i, зважаючи на те, що вийшов він iз Криму, стали називати Кримським. Значне число документiв, що лишилися відтоді, та інші докази довго зберігалися в нашiй родинi» .

Мати Агатангела походила з відомого польсько-литовського роду, тож Агатангел не раз підкреслював своє цілковито неукраїнське походження. Проте казав: «Я родивсь i вирiс на Вкраїні та й українізувався, став українофілом».

У три роки обдарована дитина вже вміла читати. У п’ять хлопчик пішов до училища у Звенигородці, куди переїхала сім’я. Далi — навчання в Острозькій та Київській гімназіях i вступ до відомої Колегії Галагана. За цей час юнак опановує французьку, німецьку, англійську, польську, грецьку, італійську, турецьку, латинську мови.

Тут же він знайомиться з такими відомими діячами, як Михайло Драгоманов i Павло Житецький. А ще 18-річний хлопець зустрічає її — дівчину, яку щиро кохатиме усе своє життя, але котра ставитиметься до нього лише як до друга. Ларису. Чи Лесю — так вона себе називала.

Леся Українка. Так, це була та дівчина, яка запала в його душу на все життя, але не відповіла взаємністю. Можливо, він був надто молодим i сором’язливим, щоб добиватися її тоді. А вона — надто гордою, щоб ось так відразу кинутися у вир почуттів. Лише один раз він наважився надiслати Лесi ліричного вірша, нібито для критики, щоб почути її думку. А вона відреагувала своєрідно: «Менi сердечно шкода молоденького поета Кримського: адже з нього, може б, могли б й люди вийти, а тепер… «зануда» сама й зосталась…» Більше віршів він для неї не писав. Що ж, Лесi на той час теж було вісімнадцять, i навряд чи вона мала досвід у сердечних стосунках. Так i залишились вони на все життя «просто друзями». Мало того, Агатангел ніколи не одружився, прожив одинаком, присвятивши себе науці i літературі.

Але дивна річ: вони все ж не розiрвали стосунків.  Зустрічались рідко. Але їхня дружба підтримувалась i надихалась листами, якi вони писали одне одному здебільшого «з чужини на чужину». Якщо Леся виїжджала за межi України на лікування, у пошуках цілющого клiмату, Агатангел викладав у Москві, роками жив у східних країнах, де студіював мову i культуру місцевої людності. І з тих листiв, що збереглися в архівах, видно, як вони потребували спілкування, як тягнулися одне до одного.

I ще. Завжди стримана Леся  своє особливе ставлення до Кримського визнала публічно, присвятивши йому свою знамениту драматичну поему «В катакомбах».

У першому ж виданні твору вона зазначила: «Посвята шановному побратимові А. Кримському». Побратим, брат по духу. Нехай хоч так… Він був щасливий, коли тримав цю книжку в руках.

ukrainka

Такою він побачив Лесю
Джерело:  volyn-museum.com.ua

 У світах

У 1889 — 1892 роках Кримський навчався у Лазаревському інститутi східних мов у Москвi. Основними дисциплінами науковця були арабська філологiя, іслам та арабська література, перська i турецька мови. З 1892 — 1896 роках Кримський пройшов повний курс славiстичних студій на історико-філологічному факультетi. Після закінчення Московського університету одержав від Лазаревського інституту дворічну стипендію для поїздки в Сирію та Ліван. Після повернення 1898 року Кримський працює в Лазаревському інституті, викладає курси семітських мов, веде курс перекладу з російської мови на арабську і навпаки, курс вивчення Корану, читає лекції з історії арабської літератури. З 1901 року очолює кафедру арабської лінгвістики, стає професором арабської літератури та історії мусульманського Сходу. За час викладання в Лазаревському інститутi східних мов написав i видав цілу бібліотеку академічних підручникiв з філології та історії Близького Сходу, про Коран, мусульманство, курси історії і літератури арабiв, персiв i турків.

Але Кримського тягне на батьківщину. У 1918 році переїхав до Києва, де став секретарем заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Української Академії наук. У Києві Кримський був творцем українського сходознавства. В Академії наук він також очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабо-іранської філології, комiсію словника живої мови, комiсію історії української мови, діалектологічну та правописну комісії. 12 вересня 1921 року на знак визнання його заслуг РНК УСРР прийняла постанову «Про соціальне забезпечення заслужених працівників науки», серед інших достойникiв, Кримському дозволено видання державним коштом наукових праць. Звільнено від сплати державних податків, заборонено реквізиції та ущільнення помешкання, яке він займав. Його матеріально забезпечують довічно, а у разi смерті — членiв родини ставкою заробітку. Таке ось визнання ще за життя!

Але за ласку сильних свiту цього доводиться платити дорогу ціну…

Мовокалічники і мовозасмітники

На той момент Кримський  уже майже втратив зір через читання, тож йому постійно доводилося звертатися по допомогу. Його секретарем, його очима став Микола Левченко, якого він був усиновив i який згодом став дослідником. Разом вони далi працювали, та ця плiдна робота триватиме лише до 1928 року. Кримський пише першокласні наукові праці з тюркології та семітології, серед яких 4-томна «Історія Туреччини та її письменства», «Історія Персії та її письменства». А ще — праці  з україністики: «Українська граматика», «Давньокиївська говірка», «Українська мова. Звідки вона взялася i як розвивалася».

Він виступав категорично проти «погодінської» теорії, заперечував теорію «колиски трьох братніх народiв», висуваючи натомість гіпотезу про українську мову, яка вже в XI ст. постала «як цілком рельєфна, цілком означена, яскраво-індивідуальна одиниця». Микола Погодін твердить, що давні кияни були росіянами, якi тільки в перiод татаро-монгольської навали відійшли на північ. Кримський гостро полемізує з ним i «розбиває» цю псевдотеорію науковими фактами.

Саме тоді Кримським зацікавлюються органи влади. Почнуть переслідувати, позбавляти аспірантiв, забиратимуть посади. Все ускладниться у 1929 році, коли влада почне справу проти СВУ. Академіків один за одним заарештовують. Кримський живе лише на пенсію, здоров’я його гіршає. Левченка також репресують, але він своїми свідченнями встиг урятувати від цієї ж долі Агатангела. У нього лишилася вагітна дружина, i Кримський одружується з нею, щоб «дати iм’я дитині».

Каганович запрошував укласти Російсько-український словник, але Кримський рішуче відмовився: «Не хочу рискувати своїм чесним ім’ям перед галичанами, що досі твердо вiрили в мою непідкупну чесність i рішуче усуваюся від участи в Словникові, де безшабашно гарцюють усякi мовокалічники та мовозасмітники».

Кримському цих слів не пробачать. А за кожним його словом, усним і записаним, пильно стежитимуть, формуючи досьє «українського націоналiста» і «ворога народу».

krymskyy-3

Репресований геній
Джерело:  snip.net.ua

Подарунок від Криму

Війна застала його зi сином-приймаком Василем у Ялті. Не гаючи часу, вони рушили до Звенигородки, аби врятувати тамтешні й київські рукописи. На той момент Академію наук уже евакуювали до Уфи. За кілька днiв за Кримським приїдять працівники НКВС з постановою від 20 липня 1941 року, де його називають «ідеологом українського буржуазного націоналізму, який роками очолював націоналістичне підпілля». Кримського разом з багатьма іншими представниками інтелігенції холодних вагонах відправляють до Казахстану.

Є кілька версій його смерті. За однією з них, Агатангел Юхимович помер у кустанайській лiкарнi, що «славилася» своїм суворим режимом. Проте є сумніви стосовно щодо цього факту, адже досі не вiдоме місце його поховання. Можливо, професор так i не доїхав до Кустаная й загинув у дорозі, як, зокрема, Людмила Старицька-Черняхівська.

Офіційна дата смерті Кримського — 25 січня 1942 року. 1957 року його реабілітовано.

Вiдомий професор Гарварду Омелян Пріцак якось влучно сказав, що Агатангел Кримський є «найкращим подарунком Україні від Криму». І з цим важко не погодитись.

Читайте також: Список кримських ханів

Tags:

Оставить отзыв

Your email address will not be published. Required fields are marked *