ГОТОВКА

Поискать

Чого варті перемир’я із Москвою

Военная история Интересное

Чого варті перемир’я із Москвою

Поделиться

Передостанній ландмейстер Тевтонського ордену в Лівонії (назва сучасної Латвії та Естонії) Йоганн Вільгельм фон Фюрстенберг восени 1559 року сидів у в’язниці міста Любим.

Його держава де-факто вже не існувала. Опричнина майже зникла, тому умови його перебування в полоні Московії не були жахливі.  Будучи рицарем, він не міг коритись ворогові.

LIVONIAE_NOVA_DESCRIPTIO_1573-1578

Омріяна Лівонія на мапі Іоанна Партанція 1573 року

Пропозиції жорстокого царя Івана IV Грозного, щоб бранець став герцогом залежної від нього держави Лівонії, були відхилені. Вірні ордену люди надсилали безліч прохань про звільнення Фюрстенберга. Але все було марно. Останнє прохання щодо звільнення бранця було відхилене 2 січня 1568 року. І доля ландмейстера та Лівонії була визначена.

Так завершилась для Йоганна Вільгельма найкривавіша подія XVI століття, відома нам під назвою Лівонська війна. Вона почалася у січні 1558 року з нападу Московії на Лівонську конфедерацію, а завершилась аж 1583-го — уже без Лівонії. Не допомогло й те, що ландмейстер уклав союз з польським та великим князем литовським Сигізмундом II Августом заради збереження своєї держави.

 Сподівались на союзників

Станом на XVI століття Московія не мала повноцінних кордонів із європейськими державами, не виходила вона і до Балтійського моря. Але причиною чи радше приводом конфлікту, став борг лівонців, відомий більше як „юрієвська данина“.

Розпочинаючи війну, Московське царство ніколи не ставило чітких цілей і не мало остаточної версії плану-максимуму. Розуміння держави в московитів було суто азійським. Їм передалась цілковито монгольська жага до гегемонії над світом.

Лівонська конфедерація ж на той момент переживала внутрішній безлад. Особливе ослаблення відбулось після кризового переходу держави з домінантною складовою єпископств на світську форму правління. Це сталося внаслідок подій у Європі, викликаних Реформацією. Через це орден де-факто контролював не більше 67% території. Міста, будучи на вільному праві міста Магдебург, не були зацікавлені в існуванні держави й керувалися власними інтересами. Держава була приречена.

Лівонія війни не хотіла. Для гарантії миру у 1557 році в місті Посволь укладено угоду між Лівонською конфедерацією та Королівством Польським. Вона поставила орден у залежність від Польщі, але, на думку Йоганна Вільгельма, зміцнила позиції. Польща, своєю чергою, дала гарантію суверенітету Лівонії.

Спільними діями Лівонії та Союзу Ганзи відбулась блокада торгівлі Московії. Європейські купці не могли відправитись на торгівлю до узбережжя Нарви, яка була під контролем Кремля.

Московія очікувала на додаткові економічні преференції від торгівлі. Тому незадовго до війни, у 1557 році, був побудований порт на узбережжі Нарви.

Сучасна Росія намагається заблокувати Україні порти Азовського моря,  що створює неможливість повноцінного розвитку економіки. У лівонському  питанні все було навпаки.

Чи були впевнені у власних силах лівонці? Мабуть, ні, вони надіялись на союзників. Чи змогла б завоювати Лівонію Московія? Мабуть, так, адже до цього часу вона суттєво зміцніла за рахунок анексії Казані, Астрахані та інших азійських країн. Похід на Європу став продовженням плану реалізації амбіцій.

Гроші або війна!

Війна почалась 17 січня 1558 року, коли на територію Лівонії були закинуті московські диверсанти. Командували операцією хан Шиг-Алей, воєвода Михайло Глинський, Данило Захар’їн-Юр’єв. На початку березня вони вже повернулись назад. А Лівонії поставили ультиматум щодо виплати боргу.

Ціна була надто високою — 60 тисяч золотих талерів. Але до травня вдалося зібрати лише половину. При цьому нарвські частини обстрілювали Івангородську фортецю, регулярно порушуючи встановлене перемир’я.

Івангород захищав тевтонський рицар фогт Шнеллеберг. Московити атакували під командуванням Алєксєя Басманова та Даніла Адашева. Місто не здавалось, але 11 травня там виникла пожежа, яка за рахунок вітру дуже швидко поширилась.

Захисники мусили відступити, а московити захопили місто. Обіцяного „коридора“ для виведення військових вони не створили. Із міщанами загарбники повелись надзвичайно жорстоко, чоловіків по-звірячому катували, жінок і дітей ґвалтували, а опісля вбивали.

В іншій частині країни слід відзначити оборону двох лівонських міст: Нейгаузена та Дерпта. Вони мужньо тримали оборону до останнього, чим вразили воєводу Пєтра Шуйського. Після падіння Дерпта тут знайшли 80 тисяч талерів. Пошкодувавши ці гроші на відкуп Московії або озброєння власної армії, місто визначило фатальну долю у цій війні всієї Лівонії.

Від травня по жовтень 1558 року московитам вдалося взяти 20 міст-фортець. Були спроби відвоювати втрачене, наприклад, магістр Готхард Кетлер із армією 10 тисяч чоловік зумів взяти фортецю Ринген. Але втрати були величезними, а сили нерівними, тому все обернулось військовою катастрофою для лівонців.

Мусимо зазначити, що московські правителі завжди жадають перемир’я, перебуваючи на межі поразки. Але ці „перемир’я“ побудовані не для перегляду стосунків, а для закріплення на завойованих позиціях і відновлення сил. Історія свідчить, що Москву в такі моменти необхідно дотиснути й укріпити власні сили.

У 1559 році Іван IV укладає з Лівонською конфедерацією перемир’я. На Москву тиснули Польща, Швеція, Данія. А Литва ультимативно вимагала припинити війну, інакше її сили прийдуть на допомогу лівонцям.

Під час перемир’я уклали договір між Лівонською конфедерацією та Великим князівством Литовським, зібрали додаткове військо та почали наступ на агресорів. Але після ряду перемог, взяття фортець Маріенбург та Феллін, відбувається переломний момент в історії Лівонської конфедерації — вона розпадається.

rosisyksa armiya_aziya

Наглядний приклад європейського та азійського війська. Московити у шатрах. 

Адже в полоні опинився лівонський ландмейстер Тевтонського ордену Вільгельм фон Фюрстенберг. Не бажаючи віддавати свою землю Московії, рицар передав її Швеції та Литві. Ті ж, своєю чергою, ультимативно вимагали вивести загарбницькі війська з цієї території. Московія відмовилась. Так почався новий виток війни — конфлікт коаліційних Литви та Швеції з московитами.

Але для самої Лівонії це була поразка: союз з державами, які обіцяли їй захист, обернувся для неї катастрофою. Ландмейстер забув, що кожна держава діє у своїх інтересах…

Московські воєводи ультиматум не прийняли й почали агресивний наступ на терени Литви та Лівонії. Захоплені Тарваст, Верпель. У відповідь литвини дійшли до колишніх володінь Смоленщини, анексованих Московією, і навіть до Псковщини.

Це змусило Івана Грозного очолити 80-тисячне військо й наступати на Полоцьк, взявши місто в облогу. Він зумів завоювати його та жорстоко розправився із захисниками.

У відповідь на це, литвинські частини розбили Московію біля річки Улле 26 січня 1564 року. Не в останню чергу — завдяки продажності московського воєводи князя Андрія Курбського. Ініціатива знову була за Литвою. Додатково на Рязань наступав кримський хан Девлет-Гірей. Московське царство опинилось у пасці.

Це був слушний момент поставити крапку у війні. Проте Московію  знову не добивають, підписуючи чергове перемир’я. Бажаючи залагодити конфлікт і, як результат, даючи їй виграти час і зміцніти.

У цю пастку вже безліч років потрапляють і надалі. Європа, побудована на рицарській традиції, не добиває „слабкого“…

Перемога чи поразка?

pskov-batorij-bryullov-big

«Псков наш!» Картина Карла Брюлова, 1843

У 1569 році Литва та Польща об’єднуються у власну конфедерацію Річ Посполита. Через це Іван IV уклав із новою державою мир. Подібне рішення не випадкове, адже загрозу Швеції ще ніхто не ліквідував.

До того ж, правити Шведським королівством став Юхан III, який у сучасних вимірах був би окреслений „русофобом“. У відповідь на це, цар Московії створює васальне утворення — таке собі „ранньомодерне ДНР“ на території Лівонії — і ставить на престол данського принца Магнуса Гольштейнського.

У 1572 році король Речі Посполитої Сигізмунд помер. У країні виникла загроза громадянської війни. З останніх сил, у 1577 році, Московія проривається до узбережжя Фінської затоки.

Тим часом, новий король Речі Посполитої Стефан Баторій ліквідовує загрозу громадянської війни та створює союз із Швецією проти Москви. Його підтримує герцог Мангус, саксонський курфюрст Август та бранденбурзький курфюрст Йоган-Георг.

Завдяки спільним діям нового союзу вже 1 вересня 1578 року відбитий спустошений Полоцьк, а потім повернена Смоленщина та Сіверська земля. Союзники дійшли аж до Великих Луків, завоювали Нарву, Озерище, Заволче. Під Торопцем вщент розбили військо князя Хілкова. Була зайнята фортеця Падис у Західній Естляндії. Після того бойові дії знову ж таки були призупинені.

Утретє Баторій пішов у наступ у 1581 році — для відвоювання Пскова. Щоправда, московити розуміли це, тому взяти колишню столицю Псковської республіки не вдалося. Додатково у листопаді цього ж року розпочалась операція захоплення фортеці Нотебург.

У той самий момент воєначальник Делеграді пішов на Іжорію. Саме завдяки спільним діям на різних ділянках фронту, хитрості та відвазі, до кінця 1581 року шведами було відбито частку Лівонії та все узбережжя Фінської затоки разом із Івангородом, Копор’єм, Ямою та Корелою.

Цар оголосив перемир’я у фортеці Ями та паралельно готував наступ проти шведів, який і почав 7 лютого 1582 року. Подібний ефект несподіванки змінив ситуацію на користь Московії. Загроза спонукала союзників активізуватись, адже на кону було узбережжя Балтії.

11 вересня 1582 року операція Делеграді щодо звільнення Нотебурга від московитів продовжилась. Через два дні фортеця впала. Шведи  зруйнували її стіни, але не мали сили рухатись далі. Своєю чергою,  знесилений ворог теж вже не міг оборонятись.

Почались чергові офіційні перемовини між Московією та Швецією. У серпні 1583 року вони були завершені в Мизі, де підписано дворічне перемир’я. Москва надалі сподівалася розсварити Річ Посполиту та Швецію. А вже потім повернути втрачені землі, яких було немало: починаючи від Ями, Копор’я та Івангорода.

За підсумками цієї війни, виснажена Московія відмовилася від зазіхань на лівонські та литвинські землі, які нині є частиною Литви, Латвії, Естонії та Білорусі. Передчасна „євроінтеграція“ Івана Грозного провалилась. Але й Лівонська конфедерація перестала існувати, попри перемогу й гарантії союзників.

 

Tags:

Оставить отзыв

Your email address will not be published. Required fields are marked *